Які були моделі 90-х на теренах пострадянської України? Як починався Ukrainian Fashion week? Як організувати показ і працювати з моделями? Та зрештою — моделі тупі?

У новому відео Fashion Talks говоримо з легендою української моди, людиною, яка стояла біля витоків українських модельних агенцій, глянцевих журналів, та навіть українського тижня моди – Вікторією Зубенко.

— Ви працювали моделлю ще у Радянському Союзі. Розкажіть, яким тоді був моделінг? 

— Тоді не було моделей, була професія — демонстратор моделей. Ти повинен був прийти в Будинок моделей з трудовою книжкою. Демонстратори моделей працювали на примірках, і модельєри, так раніше називали дизайнерів, практикували різні образи. 

Раз на місяць був так званий «худсовєт» — те, що зараз називається показом мод. Туди могли прийти глядачі, квиток коштував чотири рублі. 

— Було тоді щось схоже до зйомок? 

— Був такий журнал «Краса і мода». Це були страшні фотографії, але так це працювало тоді. 

— А які тоді були модельні параметри?

— Одяг, який на тобі шили, продавали. Його мала купити середньостатистична дівчина чи жінка. І тому у нас були стандартні фігури. Я навіть заробляла більше, тому що у мене були звичайні пропорції, ноги не «до вух», як це зараз потрібно. 

Була ще так звана «повна фігура» — жінки показували одяг для людей від 45 років.

— Ви кажете, що не було багато моделей. Це пов’язано з незнанням про цю сферу? Чи їх і не потрібно було? 

— Їх не потрібно було. Тоді були 3-4 Будинки моделей у Києві, і було до 20 квот на демонстраторів моделей. 

— А яка тоді була зарплата моделі?

— 60 карбованців за місяць. У великих Будинках — 130. А ми заробляли менше, тому що працювали на півставки. 

— Я знаю, що ви працювали в модельній агенції. Розкажіть про це.

— Якось з 90-х років модельні агенції почали рости як гриби. Спершу я працювала в модельній агенції Linea12, як модель. Потім спробувала себе як менеджерка.

Далі я очолювала модельну агенцію Профіль. Ми тоді з Сергієм Фащуком зробили першу рекламну кампанію модельної агенції. У рекламі зняли двох наших найкращих моделей, хлопця і дівчину, і в кадрі вони кричали. Ця реклама була по всьому Києву, і навіть бабусі на ринках говорили про «ту рекламу, де ті кричать». 

Ми не залишали там меседжу-запрошення до агенції. Можливо, це була помилка. Але про Профіль говорили всі, і моделі йшли до нас. 

— Давайте перейдемо до режисування фешн-показів. Як зароджувався Ukrainian Fashion Week? І чи працювали ви вже тоді, на початку, з Іриною Данилевською? 

— Свій перший показ я ставила Лілії Пустовіт, уже своїй подрузі. Це був якийсь показ в Славутичі для чорнобильців. Навіщо то було — незрозуміло. Але ми поїхали з показом Лілії Пустовіт, я їхала як модель. І там була дивна локація, кругла сцена, ми не розуміли, що робити. Не було ж взагалі ніяких режисерів показів.

Я кажу, давай я щось придумаю. А Ліля каже, ну, давай. І понеслось: я розставила моделей, організувала порядок, схему шоу. 

— Тобто перша дизайнерка, з якою ви працювали, була Лілія Пустовіт? 

— Так, я з нею зробила, страшно згадати, показів 100. До Ukrainian Fashion Week були різні, як-то кажуть, спроби. День національної моди, Альта-мода. Потім з’явилось якесь фінансування і я з дизайнером Сергієм Бизовим, у якого на той час працювала менеджеркою, поїхала в Париж на тиждень моди. 

Тоді ми вже були знайомі з Іриною Данилевською. Ми після Парижу розповіли їй, що й як робиться, і разом з нею взялись робить тиждень моди в Києві. Це мало назву Сезони мод. На перших Сезонах моди я виходила з мікрофон та оголошувала дизайнера. Не було екранів, нічого. 

— Я навіть боюся перелічити усіх дизайнерів, з ким ви працювали. 

— Немає сенсу, бо на початку я фактично все робила сама, весь Сезон мод я ставила. А потім з’являлися інші режисери.

У певний момент я почала диктувати свої умови і працювала або з найкращими, або з молодими і перспективними, як мені здавалось.

Але іноді я не попадала: зроблю комусь безкоштовно показ, а хлопчик раз і злиняв кудись. Коли Ваня Фролов до мене подзвонив і спитав, чи можу йому поставити показ, я погодилась. І бачите, зараз у Вані все добре.

— Що потрібно для того, щоб організувати показ? 

— Це дуже багато складових. Починаючи від ідеї дизайнера та стилізації колекції до кастингу моделей та вибору музики. Колись ми все це робили самі. Наприклад, на покази Пустовіт вона сама все стилізувала. Я створювала саундтрек на показ, проводила репетицію. Ми разом проводили кастинг. Це колосальна праця, і багато з цього насправді потрібно делегувати. Тому зараз кожен працює на своєму місці: кастинг-директор проводить кастинг, дизайнер створює колекцію, ідею, стиліст стилізує, режисер ставить показ, а ді-джей пише трек. 

— Що ви думаєте про стереотип: модель — тупа? 

—  Не чіпай цю тему. Знаєш, був період, коли моделі були якимись розфокусованими. Мабуть, з того періоду ця парадигма залишилася.

Покази десь до 2000 року були дуже тяжкою, емоційно виснажливою роботою. Увага моделі була де завгодно, тільки не на показі. Моделі не могли нормально зробити свою роботу. Ти їй кажеш не посміхатись, не крутитись, вона все рівно робить все, як захоче. 

Вікторія Зубенко на показі